Враження від віртуальної CVPR 2020
По гарячих слідах після CVPR2020 збираю до купи думки про віртуальні наукові конференції.
Чи дорівнює віртуальна конфа реальній, чи ні? Давайте розбиратися.
CVPR складається з 3х складових — воркшопів, туторіалів та власне основної конференції.
Основна конференція — це презентація наукових результатів (статей) у вигляді постерів та доповідей.
Постер-сесія — це десь сотня постерів та пришпилених до них на дві-три години авторів, які чіпляються до всіх перехожих з питанням “Хочете гайд?”.
А глядачі — тобто всі відвідувачі та автори, які не презентують прямо зараз, ходять та роздивляються найкрасивіші та найцікавіші плакати.
В процесі постер-сесії найбільші шанси натрапити на когось знайомого з іншої частини світу, розвіртуалізуватися, поринути у дискусію про тонкощі тренування нейромереж чи домовитися про спільний проект. Зазвичай біля постер-ангару є якісь кафе чи кава-брейк зона, де, власне, і продовжуються усі ці дискусії.
Воркшоп — це міні-конференція всередині конференції, зазвичай, присвячена якійсь вузькій темі. Наприклад, “Штучний інтелект та мистецтво”, “Коли в нас вже буть автопілотовані машини” та таке інше. Виступати там менш престижно, ніж на основній конфі, але й потрапити туди простіше. Крім того, завдяки спеціалізованості, виступ на релевантному воркшопі може бути більше корисним, ніж на основній конфі, як для просування своїх ідея, так і для отриманння якісного фідбеку.
Туторіал — це щось на кшалт Burning Man. Не в плані, що там пісок, вільна травка і т.п., а в плані, що туторіали — це про даріння. Експерти в своїй галузі роблять 2–4–8 годинні лікбези та курси молодого бійця на якісь вузьку тему і безкоштовно читають такі майже курси. Наприклад, про метрік льорнінг, RANSAC, оптимізацію і таке інше. Часто, хоча не завджи, такі курси більш корисні, ніж відповідні університетські курси, які можуть бути просто відсутні через вузькість теми.Крім офіційної частини є неофіційна — вечірки від різних компаній, відвідування якихось цікавинок чи просто прогулянки новим містом.
Зауважу, що зараз я лишаю поза увагою інші аспекти конференції, як то подання та рецензування статей, бонуси в карму (та tenure) від публікацій і т.п.
Лише те, що відбувається в дати власне події.
Так ось, віртуальна CVPR 2020. Для неї створили сайт з платним доступом (реєстрацією). Кожен автор замість постера підготував 5-ти хвилинне (20 для оралів) відео про статтю та презентацію з 5–20 слайдів. Також до кожної статті була створена окрема zoom-кімната, де у визначений час — дві години — були присутні автори, щоб відповісти на питання відвідувачів.
Воркшопи проходили інакше — доповіді-стріми в реальному часі, після кожної — 5–10 хвилин на запитання. Стріми були офіційно в зумі, але більша частина воркшопів також робила ютуб-трансляцію. Це дозволяє обійти paywall, а також автоматично робить доступним онлайн майже одразу після завершення.
Туторіали проходили приблизно так саме, як і воркшопи — онлайн-стрім різних доповідей, в зум та ютуб.
У якості “вечірок” бути спеціальні зум-кімнати для соціалізації.
Наскільки це все добре спрацювало? Я б сказав, краще, ніж я очікував, але набагато гірше, ніж реальна конфа. А саме.
Найкраще спрацювали туторіали — навіть краще, ніж в реалі. Слухати хороший звук, бачити слайди на екрані перед собою (особливо якщо ваш зір так само не дуже, як у мене) — це супер. Більш того, можна слідкувати за декількома туторіалами одночасно та миттєво перемикатися у разі нецікавої/відомої теми. Єдине що — перемикання працює лише для ютубу, бо в зумі немає кнопки Mute sound і треба саме виходити та заходити.
Воркшопи — приблизно так саме, як і з туторіалами — мені сподобалося більше. Особливо комфортно виступати. Додатковий бонус — чат, де можна продовжувати обговорення, не заважаючи спікеру.
Основна конфа…зовсім не те. Скролити назви постерів — зовсім не те, що й бачити постери вживу, серендіпіті (ходити навмання, щоб знайти зось неочікувано цікаве) — ніяке. Жодних дискусій на кавабрейку з колегами про побачене, жодних брейнстормів, жодних нових колаборацій.
Окремо скажу про час і знову про час. По-перше, різні часові пояси реально заважають. Конференція офіційно була за PDT, тому починалася о 18:00 за моїм часом. Голова вже не те, щоб свіжа. Закінчується — о другий чи третій ночі. Перейти на нічний режим — неможливо, бо світловий день, родина і все таке.
Більше того, неможливо повністю присвятити себе конференції — як фізично, так і ментально. Поїздка в нове місто — як не крути — реально “перезавантажує” мозок і перемикає його на новий лад. В меншому масштабі я використовую цей ефект, коли ходжу працювати в нову кав’ярню. На новому місці легше змінити контекст. Але навіть піти в нову кав’ярню — не варіант, бо а) карантин б)все одно ніч, хіба що в макдак.
Трохи вражень у якості організатора двох туторіалів та воркшопу — тут все ок. Ми готувалися до найгіршого та планували ставити заздалегідь записані відео доповідей на крайній випадок. Крім того, зовсім не покладалися на надані “внутрішні” сайти івентів.
На щастя, відео не знадобилися, а от ставка на зовнішні сайти (хостили на гітхаб.іо чи на серверах наших універів) спрацювала. Офіційний сайт було дуже не зручно оновлювати, та й дизайн був нє ахті. Щодо всього іншого — інтеграція зума з ютубом працює як годинник, жодних проблем. Головне не забути заздалегідь натиснути на кнопку “дозволити стрімінг” на ютуб акаунті — це займає 24 години. Та забанити скріншерінг по дефолту всім учасникам, щоб не було зумбомбінгу.
Взагалі-то я хотів поділитися думками про роль та цілі конференцій в сучасному світі, але вже й так многабукав. Тому — в наступному пості. Хто дивився CVPR — діліться враженнями. І до зустрічі!
